Фінальний звіт РОЗГЛЯД ВИБОРЧИХ СКАРГ В УКРАЇНІ ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

25 листопада Комітет виборців України представив фінальний звіт щодо розгляду виборчих скарг під час дострокових парламентських виборів 26 жовтня 2014 р.

Звіт підготовлено на основі дослідження стану розгляду виборчих спорів як до дня голосування, так і в день виборів та після дня виборів.

Проект виконується Всеукраїнською громадською організацією “Комітет виборців України” у співпраці та за фінансової підтримки Ради Європи. Зміст даної публикації є предметом виключної відповідальності  Комітету виборців України і не відображає точку зору Ради Європи.

 

                                                                             РЕЗЮМЕ


- Рішення Центральної виборчої комісії та окружних адміністративних судів переважно відповідали нормам виборчого законодавства, а також при розгляді ними виборчих спорів дотримувалася процедура, встановлена законодавством. В той же час, траплялися випадки, коли рішення окружних адміністративних судів були не кваліфікованими. Окружним адміністративним судам після кожного виборчого процесу варто аналізувати розглянуті ними виборчі спори та помилки, допущені під час їх розгляду.


- Окружні виборчі комісії не дотримуються вимог законодавства при розгляді виборчих скарг. Це призводить до порушення принципів прозорості, змагальності процесу, делегітимізує сам процес розгляду скарг. Причиною цього є насамперед необізнаність членів окружних виборчих комісій із виборчим законодавством, а також звичайне ігнорування норм законодавства. Це серйозно підриває довіру до окружних виборчих комісій при вирішенні виборчих спорів, адже спір не може вирішувати орган, члени якого не знають законодавства про вибори, або свідомо його порушують.


- Для вирішення проблеми роботи окружних виборчих комісій зі скаргами необхідна зміна підходу при їх формуванні. Так, варто б застосувати рекомендацію, передбачену Кодексом належної практики у виборчих справах для Центральної виборчої комісії, до ОВК і ввести до їх складу принаймні по одному судді. Така практика успішно застосовується в інших країнах, наприклад Румунії. Інший шлях полягає у більш ефективному навчанні членів ОВК, приділенню більшої уваги саме процесу розгляду скарг. Також потрібно припинити практику заміни членів виборчих комісій, коли склад комісії оновлюється дуже часто. Нові члени ОВК не встигають пройти навчання, тому їхнє знання виборчого законодавства, особливо, що стосується розгляду виборчих скарг, залишає бажати кращого.


- Прозорість при розгляді виборчих спорів у законодавстві встановлена, однак на практиці цей принцип практично не дотримується. Лише 5 із 123 постанов ОВК, прийнятих за результатами розгляду скарги – були оприлюднені на сайті ЦВК. Значна кількість рішень судів публікуються з великим запізненням у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У той же час абсолютно не прозорою є процедура розгляду скарг членами виборчих комісій на предмет відповідності скарги формальним вимогам.


- ВГО КВУ сподівається, що висновки цього звіту будуть враховані Верховною Радою України при проведенні виборчої реформи, внесенні змін до чинного законодавства, або прийнятті нового законодавства, а також Центральною виборчою комісією та адміністративними судами при їх подальшій діяльності.

 

1. Розгляд скарг Центральною виборчою комісією

До Центральної виборчої комісії протягом виборчого процесу (з 1 вересня по 7 листопада) надійшло 454 скарги. З них 384 скарги були повернуті суб’єктам подання через неналежне їх оформлення відповідно до законодавства. З цих 384 скарг було повторно подано до Центральної виборчої комісії з виправленнями лише 29 скарг. Таким чином, 355 скарг (78% від усіх скарг) не були розглянуті Центральною виборчою комісією, а скаржники втратили можливість захистити свої права чи інтереси з формальних підстав. Це дуже висока частка скарг, тому таку ситуацію необхідно змінювати.

Про це вказують і представники міжнародних організацій у Заяві про попередні висновки та результати, підготовленій спільними зусиллями Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ (ОБСЄ/БДІПЛ), Парламентської асамблеї ОБСЄ (ПА ОБСЄ), Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Європейського парламенту (ЄП) та Парламентської асамблеї НАТО (ПА НАТО). Велика частка відмов від розгляду скарг з формальних підстав залишає скаржників без ефективних засобів правового захисту, що суперечить зобов’язанням перед ОБСЄ.

Слід зазначити, що інформацію про повернуті скарги вдалося отримати лише шляхом подання інформаційного запиту про доступ до публічної інформації до Центральної виборчої комісії (див. Додаток № 1). Попередній розгляд скарги здійснюється окремими членами виборчої комісії і рішення приймаються ними одноосібно та ніде не оприлюднюються, що не сприяє прозорості процесу розгляду скарг. З подібною проблемою доступу до інформації стикнулися і офіційні спостерігачі ВГО «Комітету виборців України» при моніторингу розгляду виборчих спорів у окружних виборчих комісіях, де складно було отримати інформацію про кількість повернутих скарг через формальні недоліки.

Центральна виборча комісії до запиту про найпоширеніші підстави для повернення скарг суб’єктам їх подання поставилася формально, зазначивши, що «підставами для повернення скарг була невідповідність їх оформлення вимогам, передбаченим ст. 110 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та розділом 6 Порядку розгляду скарг виборчими комісіями з виборів народних депутатів України, затвердженого постановою Центральної виборчої комісії від 31 липня 2012 року № 133, не конкретизувавши, яким саме вимогам найчастіше не відповідали скарги.

Аналіз тих рішень ЦВК по скаргах, які є у відкритому доступі, рішень ОВК та судів свідчить про те, що основною підставою для повернення скарг є недотримання п. 3 ч. 1 ст. 110 ЗУ «Про вибори народних депутатів України», а саме відсутність адреси проживання, номерів засобів зв’язку, адреси електронної пошти суб’єкта оскарження. Так, ЦВК на засіданні було прийнято рішення про залишення без розгляду по суті 3 скарг у зв’язку з тим, що вони були повторно подані з недоліками. Скарги були залишені без розгляду постановами ЦВК № 1846 від 16.10.2014 р., № 1847 від 16.10.2014 р., № 1879 від 17.10. 2014 р. через відсутність поштової адреси проживання суб’єкта оскарження. Аналогічна підстава була застосована для прийняття судами рішення про залишення позовної заяви без руху (наприклад, рішення окружного адміністративного суду м. Києва № 40756182, 40921123).

Суб’єктами оскарження у виборчих спорах виступають найчастіше виборчі комісії, члени виборчих комісії та кандидати у народні депутати. Інформацію про поштову адресу виборчої комісії, її телефони можна знайти на сайті Центральної виборчої комісії. Стосовно членів виборчих комісій – то поштових адрес їх місця проживання ніде не зазначено. Звісно ж, у скарзі можна зазначити поштову адресу виборчої комісії, членом якої є суб’єкт оскарження, але будь-яка виборча комісія має формальне право відмовити у розгляді скарги, оскільки законодавство вимагає саме поштову адресу місця проживання. Найскладніша ситуація з кандидатами у народні депутати. Скарги на них має право розглядати Центральна виборча комісія. Мабуть саме тому частка скарг, які поверталися скаржникам через недоліки у ЦВК була найвища і сягала майже 80% від поданих скарг, тоді як у ОВК – лише близько 30% скарг. Адреса місця проживання кандидата у народні депутати, як і будь якої фізичної особи є конфіденційною інформацією, тому не дивно, що скаржники не знають відповідної інформації та не зазначають її у скаргах, що використовується ЦВК для формальної відмови від їх розгляду.

Потрібно розуміти, що така відмова є ще й формальною, оскільки сама Центральна виборча комісія знає адресу місця проживання кожного кандидата у народні депутати – така інформація зазначається у автобіографії кандидата, яка є одним із документів, які подаються до Центральної виборчої комісії при його реєстрації.

Вирішення цієї проблеми можливе через внесення змін до законодавства. Варто дозволити скаржникам зазначати в заяві будь-яку адресу, через яку можна звязатися з субєктом оскарження – це може бути не лише адреса місця проживання, але й адреса місця роботи, чи інша адреса. Крім того, ЦВК могла б на своєму веб-сайті розмістити перелік адрес, які можна зазначати у скаргах, для кожного кандидата у народні депутати. Якщо ж подивитися ширше на проблему, то строки вирішення виборчі спорів є дуже короткими, тому поштове листування фактично не використовується для звязку зі сторонами у виборчих спорах. Частіше використовуються телефонні дзвінки та листування через електронну пошту, тому обовязкове зазначення поштової адреси у скарзі не є доцільним. Достатньо, щоб у скарзі був хоча б один із засобів звязку, за яким можна звязатися з особою.

Своєю відповіддю на запит ЦВК продемонструвала ще одну серйозну проблему, яка існує у виборчому законодавстві – невідповідність ст. 110 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та розділу 6 Порядку розгляду скарг виборчими комісіями з виборів народних депутатів України. Ст. 110 Закону України «Про вибори народних депутатів України» передбачає вимоги до змісту та форми скарги. При цьому цей перелік є вичерпним, адже не зазначено, що є інші вимоги до змісту та форми скарги, ніж ті, які передбачені ст. 110 ЗУ «Про вибори народних депутатів України». А такі вимоги, як виявилося, є.

Так, відповідно до п. 6.3 Порядку розгляду скарг виборчими комісіями з виборів народних депутатів України у скарзі має бути зазначено статус суб’єкта звернення зі скаргою у виборчому процесі. Закон України «Про вибори народних депутатів України» не зазначає такої вимоги до скарги. Скаржник, який подає скаргу, не читає Порядок розгляду скарг виборчими комісіями з виборів народних депутатів України, адже Порядок розгляду скарг повинен регламентувати роботу виборчих комісій під час розгляду скарг, як зазначено у його назві, а не обмежувати права скаржника на звернення зі скаргою.

Також у Порядку зазначається, що якщо скарга подається до виборчої комісії довіреною особою кандидата у депутати, в ній зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання або місцезнаходження (поштова адреса), вид та номер засобів зв’язку кандидата у депутати, в інтересах якого подається скарга. У Законі України «Про вибори народних депутатів України» цього пункту також немає.

Саме тому важливим є приведення Порядку розгляду скарг виборчими комісіями у відповідність із Законом України «Про вибори народних депутатів України». Відповідно до пп. а) п. 2 Розділу ІІ Кодексу належної практики у виборчих справах за винятком норм, що регулюють технічні питання й конкретні аспекти, – які можуть мати вигляд підзаконних актів виконавчої влади, – норми виборчого права мають бути закріплені принаймні у вигляді законів. Виключно законом повинен бути передбачений вичерпний перелік вимог до скарги та документів, які подаються разом зі скаргою.

Необхідно зазначити, що розуміння цієї проблеми у Верховній Раді України VII скликання було. Так у проекті Закону № 5157 від 13.10.2014 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення належної організації виборчого процесу виборів народних депутатів України» були запроновані зміни, які б привели у відповідність Закон та вищезгаданий Порядок розгляду скарг, однак законопроект прийнято не було. Сподіваємося, що при реалізації виборчої реформи ці нюанси будуть враховані, а недоліки виправлені.

З огляду на велику кількість повернених скарг через недоліки Центральній виборчій комісії варто було б надати суб’єктам виборчого процесу примірний зразок або форму виборчої скарги, на кшталт тої, яка є на сайті ВГО КВУ (Додаток № 2). На веб-сайті Центральної виборчої комісії у розділі «Актуальна інформація» є підрозділ «Примірні зразки і форми виборчої документації (на допомогу політичним партіям, виборцям, які балотуються в одномандатних виборчих округах у порядку самовисування, громадським організаціям)», в якому можна було б опублікувати відповідний відповідний примірний зразок чи форму виборчої скарги. Це дозволить зменшити кількість неправильно складених виборчих скарг.

Не зовсім зрозумілою є юрисдикція Центральної виборчої комісії з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності окружних виборчих комісій та їх членів. Відповідно до Кодексу належної практики у виборчих справах у тих випадках, коли в ролі органів з розгляду скарг виступають вищі виборчі комісії, вони мають бути вповноважені ex officio виправляти або анулювати рішення нижчих виборчих комісій. У Центральної виборчої комісії є такі повноваження. Так ч. 15 ст. 34 Закону України «Про вибори народних депутатів України» зазначено, що рішення виборчої комісії, що суперечить законодавству України або прийняте з перевищенням її повноважень, може бути скасоване виборчою комісією вищого рівня або визнане протиправним та скасоване судом. У такому випадку виборча комісія вищого рівня має право прийняти рішення по суті питання. Таким чином, ЦВК наділена правом виправляти чи анулювати рішення окружних виборчих комісій. Однак, відповідно до ч. 6 ст. 108 Закону України, рішення окружних виборчих комісій не можна оскаржувати до Центральної виборчої комісії, а можна лише до суду. До ЦВК можна оскаржувати лише бездіяльність окружної виборчої комісії. До речі, у Законі України «Про вибори Президента України» до ЦВК можна оскаржувати не лише бездіяльність, а й рішення та дії окружних виборчих комісій, їх членів. Така розбіжність є невиправданою. Центральна виборча комісія, як орган, який утворив окружну виборчу комісію, повинен бути уповноважений розглядати скарги на рішення та дії окружної виборчої комісії та їх членів. Через цю норму 7 скарг на рішення, дії ОВК, дії та бездіяльність їх членів (постанови ЦВК № 1849 від 16 жовтня 2014 року, № 2086 від 28 жовтня 2014 року, № 2100 від 30 жовтня 2014 року, № 2104 від 31 жовтня 2014 року, № 2137 від 8 листопада 2014 року, № 2160 від 14 листопада 2014 року, № 2175 від 19 листопада 2014 року) було залишено без розгляду по суті.

Найцікавіше, що п. 17 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про вибори народних депутатів України» передбачено наступне повноваження ЦВК: розглядає заяви і скарги на рішення, дії або бездіяльність окружних виборчих комісій і приймає рішення з цих питань. Як бачимо, у Законі України «Про вибори народних депутатів України» є 2 норми, які суперечать одна одній. Необхідно виправити відповідні розбіжності і передати до юрисдикції ЦВК розгляд скарг на рішення, дії та бездіяльність ОВК та їх членів.

 

2. Розгляд скарг окружними виборчими комісіями.

ВГО КВУ було проаналізовано 123 скарги, які розглядалися окружними виборчими комісіями. Аналізувалася діяльність однієї ОВК в кожній області. Варто зазначити, що кількість скарг, поданих до ОВК, доволі невелика у порівнянні з ЦВК. В середньому на кожну ОВК припадає 5-6 скарг, тоді, як до ЦВК було подано 454 скарги.

Також звернула на себе увагу велика частка скарг, які були залишені без розгляду по суті у звязку з неналежним субєктом розгляду скарг. Таких скарг було 43% від кількості скарг, які були розглянуті на засіданнях окружних виборчих комісій. Більшість із них, фактично дві третини, були скаргами на рішення, дії чи бездіяльність кандидатів у народні депутати. Оскільки кандидати у народні депутати балотуються в одномандатному виборчому окрузі, то логічно, щоб скарги на них можна було подавати до окружних виборчих комісій. Саме тому варто змінити юрисдикцію таких виборчих спорів та передати їх від ЦВК до ОВК. Це дозволило б розвантажити роботу Центральної виборчої комісії, а також зменшити плутанину при подачі таких скарг.

Більше половини зі 123 скарг, які розглядалися ОВК, а саме 65 – було подано офіційними спостерігачами від Комітету виборців України. Це було зроблено для того, щоб дізнатися, чи дотримуються окружні виборчі комісії усіх процедур, передбачених законодавством при розгляді виборчих скарг.

Варто зазначити, що проблеми виникли уже на етапі реєстрації скарги. Окружні виборчі комісії № 168, 169 у Харківській області відмовлялися реєструвати скаргу від офіційних спостерігачів ВГО КВУ. Аналогічна ситуація склалася у Полтавській області, де окружна виборча комісія також відмовилася реєструвати скаргу, мотивуючи це тим, що вона не відповідає вимогам, передбаченим ст. 110 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Виборчі комісії зобов’язані реєструвати усі скарги, які до них надходять, а вже потім приймати за результатами їх розгляду ті чи інші рішення. Окружні виборчі комісії, як показала практика, порушують це правило і відмовляються реєструвати скаргу, чим обмежують права суб’єктів виборчого процесу на оскарження рішень, дій чи бездіяльності.

У скаргах ми зазначили, як заінтересовану особу - Всеукраїнську громадську організацію «Комітет виборців України». Також у скаргах був зазначений максимально повний перелік засобів звязку із ВГО КВУ, як заінтересованою особою – поштова адреса, номер телефону (факсу) і електронна пошта (Додаток № 3). Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» виборча комісії зобовязана:

 - надати заінтересованій особі, суб’єкту оскарження копію скарги заздалегідь, але не пізніше початку її розгляду (ч. 10 ст. 111);

 - повідомити заінтересовану особу, скаржника, субєкта оскарження про час і місце розгляду скарги (ч. 9 ст. 111);

- видати чи надіслати копію рішення виборчої комісії заінтересованій особі, скаржнику, суб’єкту оскарження (ч. 10 ст. 113).

За результатами моніторингу виборчих скарг ВГО КВУ, як заінтересована особа, не одержала від окружних виборчих комісій жодної копії скарги (на засіданні ОВК від ВГО КВУ, як заінтересованої особи, ніхто не був присутнім), двічі була повідомлена про час і місце розгляду скарги (одного разу по телефону, а також електронною поштою (Додаток № 4)) та отримала по факсу одну копію рішення окружної виборчої комісії за результатами розгляду скарги. Зважаючи на те, що всього скарг було подано 65, то дотримання законодавства окружними виборчими комісіями є винятком із правила.

Дещо краща ситуація із скаржниками та субєктами оскарження. 66% скаржників були повідомлені про час та місце розгляду скарги. Повідомлених суб’єктів оскарження було 49% (цей відсоток може бути більшим, адже щодо 5% суб’єктів оскарження невідомо, чи були вони повідомлені про час та місце розгляду виборчих скарг). Однак тут не зовсім коректно вживати фразу «краща ситуація», адже 100% скаржників та 100% суб’єктів оскарження повинні бути повідомлені про час та місце розгляду виборчої скарги для того, щоб мати змогу захистити свою позицію. Таким чином забезпечується принцип змагальності під час розгляду виборчої скарги.

Не в останню чергу через те, що субєкти оскарження не повідомляються заздалегідь про час та місце розгляду скарги – лише 22% субєктів оскарження були присутні під час розгляду скарги.

Про те, що принцип змагальності не завжди забезпечується, свідчить і той факт, що у 45% випадків окружна виборча комісія не надавала скаржникам та субєктам оскарження, які були присутні при розгляді скарги, слово. Натомість окружна виборча комісія просто зачитувала проект рішення, попередньо підготовлений та за який голосували члени виборчої комісії.

Що стосується отримання копії рішення, то 57% скаржників отримали копію рішення за результатами розгляду скарги, а серед суб’єктів оскарження таких було 20% (ця кількість може бути більшою, оскільки щодо 18% суб’єктів оскарження невідомо, чи отримали вони копію рішення). Слід сказати, що частку в 57% скаржників вдалося досягнути лише завдяки активності офіційних спостерігачів від ВГО КВУ, які вимагали у ОВК копію рішення. Якби не це, частка таких осіб була б меншою. Те, що скаржники, суб’єкти оскарження чи заінтересовані особи не отримали постанову – часто не випадковість, погана робота пошти, чи інші об’єктивні обставини, а звичайне не знання ОВК норми, що ці особи мають отримати копію постанови. Як приклад - рішення ОВК, у якому зазначено, що копію постанови слід надіслати лише скаржнику (Додаток № 5).

Що стосується рішень окружних виборчих комісій, прийнятих за результатами розгляду скарг, поданих офіційними спостерігачами ВГО КВУ, то варто зазначити, що скарги стосувалися процедурних, дещо формальних порушень, тому окружні виборчі комісії приймали правильне рішення. Наприклад, відсутність у ДВК інформаційного стенду для оприлюднення постанов ДВК та розміщення інших матеріалів. Це очевидне порушення, тому прийняти правильне рішення ОВК не дуже складно.

Серйозніші проблеми виникли з оформленням рішення. Багато ОВК рішення про повернення скарги через наявні у ній недоліки приймали у формі постанови ОВК (Додатки № 6, 7). Законодавством передбачено, що таке рішення приймається головою виборчої комісії чи його заступником, а не окружною виборчою комісією і надсилається скаржнику з переліком недоліків, які перешкоджають розгляду скарги. Прийняття з цього приводу окружними виборчими комісіями постанови не є грубим порушенням законодавства. Однак, у цих рішеннях немає вичерпного переліку недоліків скарги. Крім того, відсутнє повідомлення скаржника про те, що той має право повторно звернутися зі скаргою після 

усунення недоліків, які перешкоджають розгляду скарги, що передбачено ч. 2 ст. 111 Закону України «Про вибори народних депутатів України». А це уже обмежує права скаржників на звернення зі скаргою.

Відповідно до п. 10.1 Порядку розгляду скарг виборчими комісіями з виборів народних депутатів за результатами розгляду скарги виборча комісія на своєму засіданні ухвалює рішення у формі постанови. На практиці це далеко не так. Окремі окружні виборчі комісії приймають рішення за результатами розгляду скарги у формі протокольного рішення (Додаток № 8), або витягу з протоколу. Відповідно до ч. 6 ст. 35 Закону України «Про вибори народних депутатів України» з питань поточної діяльності комісія може приймати протокольні рішення, зміст яких заноситься до протоколу виборчої комісії та не оформлюється окремим документом. Фактично, окружна виборча комісія одномандатного виборчого округу № 12 двічі порушила законодавство:

1) коли прийняла рішення по скарзі у формі протокольного рішення;

2) коли протокольне рішення оформила окремим документом.

А те, що прийняла ОВК ОВО № 118 навіть рішенням складно назвати (Додаток № 9). Відсутні назва та номер документу, а також дата його прийняття. Документ не містить ніякої аргументації і рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги. Таке «рішення» навіть оскаржити складно, адже воно не містить даних, за якими його можна ідентифікувати. Фактично можна стверджувати, що ОВК ОВО № 118 за результатами розгляду скарги офіційного спостерігача ВГО КВУ не прийняла жодного рішення.

ОВК № 133 у своїх постановах № 25, 26, 42, 43, оприлюднених на офіційному веб-сайті ЦВК, приймає рішення щодо поданих скарг – їх «відхилити», хоча таке рішення не передбачене чинним законодавством і не зрозумілі його юридичні наслідки. ОВК може за результатами розгляду скарги відмовити у її задоволенні, а не відхилити.

До речі, щодо оприлюднених рішень ОВК за результатами розгляду скарг на офіційному веб-сайті ЦВК, то зі 123 постанов ОВК таких було лише 5. Таким чином, можна зробити висновок, що окружні виборчі комісії ігнорують вимогу закону щодо передачі постанов, прийнятих за результатами розгляду скарг, до ЦВК для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті. Це зменшує прозорість процедури розгляду скарг, чим порушується важливий принцип виборчого процесу.

З усіх вищезазначених фактів, які стосуються як процесу розгляду скарги, так і прийняття рішення ОВК, варто зробити висновок, що окружні виборчі комісії не дотримуються вимог законодавства при розгляді виборчих скарг насамперед через не знання виборчого законодавства. Такий висновок є неприпустимим для органу, який наділений повноваженнями розглядати скарги на порушення виборчого законодавства. Не можна стверджувати, що вищезазначені порушення спричинені завантаженістю окружних виборчих комісій скаргами, адже у середньому на 1 ОВК припадало по 5-6 скарг.

Для вирішення проблеми роботи окружних виборчих комісій зі скаргами варто б застосувати рекомендацію, передбачену Кодексом належної практики у виборчих справах для Центральної виборчої комісії, до ОВК і ввести до їх складу принаймні по одному судді. Така практика успішно застосовується в інших країнах, наприклад Румунії. Крім того, це б сприяло уніфікації правових позицій виборчих комісій та адміністративних судів.

Менш кардинальний шлях полягає у більш ефективному навчанні членів ОВК, приділенні більшої уваги саме процесу розгляду скарг. Також необхідно припинити практику заміни членів виборчих комісій, коли склад комісії часто оновлюється, а нові члени не встигають навіть ознайомитися з виборчим законодавством.

 

3. Розгляд виборчих спорів окружними адміністративними судами.

У окружних адміністративних судах по суті розглянули 54% від усіх позовних заяв. Це більша частка, ніж у ОВК, де така частка становить 33%, в ЦВК – лише 5%. Частково це повязано з тим, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що на прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви. Крім того, письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом. Завдяки цьому знижується кількість позовних заяв, поданих з недоліками.

Іншим аспектом є те, що позивачі більш серйозно ставляться до написання позовної заяви, консультуються з юристами, адже за її подання стягується судовий збір.

Офіційні спостерігачі від ВГО КВУ спеціально не відстежували проходження позовних заяв у судах, однак по ходу виборчого процесу ними було подано декілька позовних заяв до окружних адміністративних судів. Окружні адміністративні суди, на відміну від окружних виборчих комісій, дотримувалися процедури розгляду позовних заяв, яка передбачена Кодексом адміністративного судочинства України, повідомляли ВГО КВУ, як третю особу, про час і місце судового засідання, а також надсилали копії судових рішень.

Рішення, які приймалися окружними адміністративними судами, в цілому відповідали нормам виборчого законодавства. Було допущено декілька помилок, коли адміністративний окружний суд порушував правила щодо юрисдикції і безпідставно відкривав провадження у адміністративні справі про визнання інформації такою, що не відповідає дійсності, тоді як справа підлягала розгляду не в порядку адміністративного, а в порядку цивільного судочинства (наприклад, рішення № 40795623, 40902235, 40841953). Значно серйозніші помилки були допущені у рішеннях Харківського окружного адміністративного суду № 40918384, 40902618, 40918045, які були винесені однією і тією ж колегією суддів протягом двох днів. У цих трьох рішеннях було підтримано позицію ОВК ОВО № 206, яка відхилила кандидатури до складу дільничної виборчої комісії на підставі того, що кандидатом у народні депутати не було подано другої сторінки паспортів кандидатів до складу дільничних виборчих комісій, а отже не можна було встановити, чи ці паспорти дійсні, чи ні, адже не було можливості перевірити, чи вклеєні фото на другій сторінці паспорта. Слід зазначити, що це рішення суперечить постанові ЦВК № 56 від 26 березня 2013 року «Про форми подань щодо кандидатур до складу окружних та дільничних виборчих комісій з виборів народних депутатів України», якою передбачено, що при подачі кандидатур до складу ДВК подаються ксерокопії сторінок паспорта громадянина України таких осіб з відомостями про прізвище, ім’я та по батькові, число, місяць, рік народження. Такі відомості розміщені на першій сторінці паспорта громадянина України, тому досить подавати лише перші сторінки паспортів. Харківський окружний адміністративний суд не захистив порушене окружною виборчою комісією право кандидата мати своїх членів у складі дільничних виборчих комісій.

Необхідно також зазначити, що в одномандатних виборчих округах № 16, 79 у результаті подання позовних заяв до окружних адміністративних судів, останніми було прийнято рішення про зобов’язання ОВК провести повторний підрахунок голосів на дільниці, внаслідок чого змінилися результати виборів у цих округах. Це свідчить про важливість процедури оскарження, а також спонукає до збільшення її ефективності з метою належного захисту прав суб’єктів виборчого процесу, які були порушені.

Щодо прозорості діяльності окружних адміністративних судів, то висновки, зроблені ВГО КВУ у проміжному звіті, залишаються актуальними і досі. Рішення судів вносяться у Державний реєстр судових рішень, однак частина з них появляються у Реєстрі із затримкою у декілька днів, а то й тижнів. В той же час у проміжному звіті нами було зазначено, що є ряд рішень, яких взагалі немає у Державному реєстрі судових рішень. Вони все ж таки появилися, щоправда подекуди із запізненням понад три тижні. Окружним адміністративним судам варто більш оперативно оприлюднювати прийняті ними рішення саме по виборчих спорах у Єдиному державному реєстрі судових рішень, адже виборчий процес є швидкоплинним, а така інформація для суб’єктів виборчого процесу є доволі актуальною.

Попередній звіт доступний за посиланням

Мультимедіа